Жити та не стикатися час від часу з різноманітними теоріями змови майже
неможливо – для цього треба відмовитися від будь-яких обговорень
суспільно-політичної ситуації в країні та загалом в світі, зачинити вікна та
двері та ні з ким не спілкуватись. Теорії змови передбачають, зокрема, те, що
всім навколо керує сіоністський «світовий уряд», «Більдерберзький клуб» та
масони, що вірус Ебола був спеціально створений в таємних лабораторіях ЦРУ для
зменшення кількості населення в певних країнах. Конспірологічному поясненню підлягають
актуальні сьогодні події, як-то падіння малайського «Боїнга», збитого в зоні
бойових дій на Донеччині, або вбивства французьких карикатуристів Charlie Hebdo. Дехто стверджує, що ще під час вильоту
«Боїнг» містив в собі багато мертвих тіл і був спеціально збитий з метою
дискредитації антиурядових збройних формувань перед світовою спільнотою. Нещодавні
вбивства карикатуристів у Франції пояснюються втручанням ЦРУ або Росії залежно
від політичних поглядів тих, хто ці пояснення пропонує.
Теорії змови є способом пояснення соціальних, економічних, політичних
подій, для якого є характерним (1) наявність змови, тобто таємної домовленості
між групою впливових, нерідко маловідомих або невідомих людей, спрямованої на
захоплення або утримання влади. Теорії змови передбачають зловмисність
змовників – важко знайти теорію змови, яка би передбачала існування команди анонімного
союзу добродіїв, що таємно несуть світу благо. (2) Менша ймовірність такої
змови стосовно альтернативних пояснень причин тих самих подій. Не всі
твердження про змову є теорією змови – теорією змови є менш імовірне тлумачення
подій за наявності розумних альтернатив. Зокрема, серед двох тверджень
«Аль-Каїда влаштувала теракт 11 вересня 2001 року в США» та «Державний
департамент США влаштував теракт 11 вересня 2001 року в США» перше, хоч у ньому
і йдеться про змову, не стосується теорії змови, оскільки є більш імовірним,
тоді як друге твердження є класичним прикладом теорії змови.
Що схиляє людину до того, щоби вірити в теорії змови?
Як писав Аристотель в першій книзі «Метафізики», «Всі люди від природи
прагнуть знання». Не маючи навіть примітивних та хибних уявлень про навколишній
світ та своє місце в ньому, людина не має змоги прораховувати події навколо
себе, планувати свої вчинки та діяти. Саме тому система уявлень про світ,
навіть хибна, дарує відчуття комфорту та є бажаним станом, до якого люди
прагнуть.
Втім, всі біологічні види, і людина не є виключенням, мають об’єктивні
пізнавальні обмеження – ресурси мозку не дозволяють відчути, запам’ятати та
проаналізувати всю повноту оточуючої нас дійсності. Це і не є обов’язковим:
еволюційно людина не розвивалася задля того, щоб осягнути світ адекватно в усій
його повноті. Природний добір лише відсіював найбільш адаптованих особин, які
мали змогу розмножуватись, передаючи свої гени нащадкам. Пізнавальні здібності є
пристосуванням до виживання в оточуючому світі, подібно до швидкості бігу або
наявності кігтів та зубів у інших тварин. Це пристосування виявилося дуже
корисним, давши змогу людству заселити планету. Однак, кожна окрема людина знає
дуже мало про навколишній світ, вона не може вийти за межі здатностей
сприймання, пам’яті, мислення – за об’єктивні межі нейроресурсів. Акумулюючи
отримані знання та практики у вигляді культури, об’єднуючись та взаємодіючи між
собою, люди компенсують нездатність індивідуальних особин осягати світ.
Якщо інтуїтивні уявлення про закони фізики у людей є відносно точними, то
інтуїтивні уявлення про суспільство та політику відповідають дійсності значно
меншою мірою. Людський генотип і мозок не встигли призвичаїтись до змін, які
розпочалися, якщо порівнювати із загальною тривалістю історії людства, зовсім нещодавно. Два з половиною
мільйони років тому ранні гомініди розпочали виготовляти примітивні знаряддя
праці, анатомічно сучасна людина з’явилася в середньому палеоліті, біля двохсот
тисяч років тому. Замислюватися про суспільство та політику у більш-менш
сучасному смислі філософи почали з епох Відродження та Просвітництва, тобто з XV-XVIII століть. Суспільні трансформації XVIII-XX століть сформували
сучасний соціально-політичний ландшафт. Людина із мозком, що не встиг змінитися
з часів кам’яного віку та життя в печерах, слабко пристосована до розуміння
нових суспільних, економічних та політичних реалій. Застосування пізнавальних здатностей
примітивного та обмеженого мозку до надскладного швидко змінюваного світу
призводить до невідворотного спрощення дійсності.
Примітивних пізнавальних стратегій, що спрощують та викривляють людські
уявлення про світ навколо, багато. Прикладом подібної стратегії є
антропоморфізація (олюднення) світу – наділення природніх та
соціально-політичних явищ і процесів такими рисами, як одушевленість та
наявність психічної реальності. Стосунки різних держав або груп інтересів,
економічні процеси бачаться подібно до стосунків серед людей, оскільки в мозку
наявні модулі, що відповідають за розуміння інших людей, але відсутні модулі,
що відповідають за соціологічний, політологічний або економічний аналіз. Але світ
складається якраз із значної кількості неодушевлених законів, складна взаємодія
яких виглядає для нас випадковою. Ми бачимо задум одушевлених сутностей там, де
взаємодіють складніші неодушевлені сили. Мислення про суспільство та політику за
аналогією з мисленням про людей є автоматичним, інтуїтивним, природним для нас.
Для того, аби його позбутися, потрібно докладати інтелектуальних зусиль,
відкидаючи легкий інтуїтивний спосіб мислення. Якщо ненадовго розслабитися,
«печерне» інтуїтивне мислення відразу підкине декілька уявлень про змови.
Окрім цієї невідповідності між розвитком мозку та складністю і плинністю
реальності, не варто забувати також про низку інших психологічних причин. Серед
них можна назвати принаймні дві: (1) схильність деяких людей до паранойяльного
мислення, тобто до пошуку зв’язків між незв’язаними подіями, підозрілість та
схильність пояснювати все діяльністю «ворогів». Такий тип мислення проявляється
при шизофренічних та деяких інших розладах, при зловживанні низкою
психоактивних речовин, але також зустрічається серед умовно здорових людей, що
є прибічниками теорій змови. Окрім цього, віра в змови може пояснюватися (2) спокусою
перенести свою відповідальність на інших, тобто зовнішнім локусом контролю
стосовно власних невдач. Зокрема, для жителів економічно неуспішних,
корумпованих країн характерним є перенесення відповідальності за свою бідність
та інші проблеми на «ворогів», зовнішніх або внутрішніх. Оскільки підривну
діяльність ворогів дуже важко заперечити (повністю заперечити будь що майже
неможливо), теорії змови успішно виступають для зняття з себе відповідальності
за власну долю.
Підходимо до питання, винесеного в заголовок статті – чому ж теорії змови майже точно є хибними?
Причин відкидати теорії змови багато, але зупинимося лише на психологічних, про які велася мова вище. Теорії змови майже точно хибні через: (1) Відсталість розвитку мозку від розвитку суспільства, економіки та політики. Задля того, аби він більш-менш адекватно пізнавав реальність в цих сферах, треба докладати значних інтелектуальних зусиль, і не довіряти автоматичним поясненням, що люб’язно та автоматично надає нам інтуїція. (2) Те, що віра в змови є виразом патологічного, паранойяльного мислення, що зазвичай не відображає дійсність, та оскільки (3) теорія змови є привабливою для тих, хто бажає безвідповідально перенести свої невдачі та невдачі своєї держави на «ворогів» замість того, аби вирішувати ці проблеми самостійно.
Загальне правило, що дозволяє обирати найраціональніший варіант пояснення соціальної, політичної та економічної дійсності, формулюється наступним чином: Із двох пояснень подій необхідно віддавати перевагу більш імовірному, і лише за наявності вагомих аргументів на користь менш імовірного пояснення обирати останнє. Слідування цьому правилу убезпечить від сповзання до конспірології, зробивши погляди настільки раціональними, наскільки це можливо.
