Зрілість особистості, релігія та пікові переживання за Абрахамом Маслоу

Одним із небагатьох психологів ХХ століття, хто звертався до проблематики релігійності та духовності, був також А. Маслоу. Інтелектуальними джерелами його аналізу релігійності стали, головним чином, роботи В. Джеймса та Е. Фромма. Він піддав критиці розуміння своїми сучасниками наукового методу, що виходив із позитивістських настанов, в межах якого внутрішній досвід особистості вважався «ненауковим». Свій підхід він вибудовував на емпіричному розгляді внутрішньоособистісного досвіду, в тому числі в духовній сфері. Окрім цього, методологія А. Маслоу зверталася не до патології, а до здорової особистості, що має вищі потреби, потенціал до зростання, вибору та прийняття на себе відповідальності.

А. Маслоу розглядає питання релігії в контексті двох важливих і відомих завдяки ньому психологічних тем – пікових переживань та особистостей, що самоактуалізуються. Пікові (синонім – містичні) переживання він визначає як «відчуття неосяжних горизонтів, що відкриваються оку, усемогутності в порівнянні із безпомічністю, відчуття екстазу та благоговійного трепету, втрата орієнтації в часі і просторі, і, насамкінець, впевненість в тому, що відбулося дещо важливе і значуще». Характер пікових переживань А. Маслоу вважає цілком природнім, наголошуючи, що однією із ознак зрілості є переживання подібної сповненості з звичайних ситуаціях, повсякденному житті, сакралізація своїх щоденних справ та обов’язків, міжособистісних стосунків. Дива відбуваються в звичайному житті, і їх варто помічати. Натомість, нав’язливий їх пошук є ознакою невігластва та нерозуміння того, що саме життя є чудесним.

Абрахам Маслоу

Друга тема, з якою асоціюється гуманістична психологія А. Маслоу, є тема особистостей, що самоактуалізуються. Це люди, які досягли психічного здоров’я та значної реалізації власних можливостей. Критеріями самоактуалізації стали такі риси: прийняття реальності як вона є, самоприйняття із усвідомленням власних обмежень, спонтанність, центрованість на проблемі, схильність до усамітнення, автономія, свіжість сприймання, пікові переживання, відчуття людської спорідненості, скромність та повага до оточуючих, глибокі міжособистісні стосунки, власні етичні переконання, розрізнення цілей та засобів, філософське почуття гумору, креативність, дистанційованість від панівної культури та її норм, певні недосконалості, власна структура цінностей, ефективне єднання та розв’язання протиріч. Сюди окрім іншого, входять пікові переживання, хоча вони не є обов’язковими, а також інтерес до питань, що традиційно розглядалися як релігійні. Саме запитування про смисл життя, цінності, існування вищої за буденну реальності вважається А. Маслоу проявом психічного здоров’я, а не патології. Американський психолог, солідаризуючись з Е. Фроммом, називає це запитування виразом «релігійної установки», незалежно від того, чи її проявляє віруюча в Бога людина, чи атеїст.

Подібно до Е. Фромма, А. Маслоу виокремлює два типи релігійності: «містичний» (індивідуальний, заснований на досвіді, переживаннні) та «законницький» (соціально організований). Організовані релігії не мають монополії на духовне життя і утвердження вищих цінностей. Цінності не потребують надприродного обґрунтування. Небезпека організованої релігії полягає в тому, що вона сакралізує лише невелику частину життя людини (віровчення, ритуали, релігійну організацію), тоді як для зрілої особистості важливим є інтеграція і переживання життя як дива в його цілісності. Релігійність та релігійна установка відокремлюється А. Маслоу, як і Е. Фроммом, від традиційних релігій. Вона є ознакою розвинутої, зрілої особистості. Однак А. Маслоу не виступає в якості ідейного антиклерикала, залишаючись психологом: ці типи не обов’язково мають вступати у протиріччя в межах однієї і тієї ж зрілої особистості. Для неї догми, ритуали та церемонії вкорінені в її власному досвіді, живому переживанні, мають особистісний символічний смисл та органічно інтегровані в структуру особистості.

Окрім утвердження можливості такої несуперечливої зовнішньої релігійності, А. Маслоу попереджає про небезпеки надмірного захоплення містицизмом незрілими особистостями. Переживання надзвичайно потужного досвіду благодаті і радості може затьмарити звичайні, «нормальні» переживання цього світу, відвернути людину від світу та людей. Пікові переживання потребують того, щоби бути збалансованими позитивним та осмисленим досвідом «цього світу» – інакше вони можуть стати єдиним приємним досвідом в житті, сформувавши наркотичну залежність від себе. Подібна містика може супроводжуватися егоїзмом, спрямованим на досягнення «спасіння», «раю» та «просвітлення», позбавленого емпатії стосовно своїх ближніх. Окрім небезпеки для міжособистісних стосунків, це також небезпечно для свободи мислення: людина може повернутися до езотеричності, антинаукових та антираціональних установок, повірити, що пізнала остаточну істину. Все це підриває раціональність та науковість, здатність логічно та емпірично розглядати проблеми, а також є шляхом до створення авторитарної релігійної системи. Релігійний дух не має відкидати скепсис, оскільки в іншому випадку не буде оновлюватися і приймати нові одкровення пікових переживань, перетвориться на пусту форму. А. Маслоу пише, що в такому разі «Спонтанність, що виходить від нашого справжнього, аутентичного Я, може бути переплутаною з імпульсивністю, проявом нашого хворого Я».

А. Маслоу вбачає розрізнення між релігією досвіду та з одного боку та організованою релігією з іншого в якості розрізнення, відповідно, між типом особистості того, хто приймає пікові переживання та здатний змінюватися під їх впливом; та «людини організації», що придушує пікові переживання або не надає їм значення. Прикладом людини, вірної організації, А. Маслоу називає Великого Інквізитора із «Братів Карамазових» Ф. М. Достоєвського, об’єктом лояльності якого був не Христос, а збереження соціальної сталості. Релігійні вчення, формули та практики культу бачилися А. Маслоу в якості перекладу, тією чи іншою мірою невдалого, містичних досвідів для тих людей, хто цих досвідів позбавлений. Позбавлені живого переживання, ці вчення, формули та дії ставали об’єктами поклоніння самі по собі, вироджувались в ідолопоклонство та фетишизм. Справжня релігійність зрілої особистості опирається такому вихолощуванню та виродженню, зберігає критичний дух та здатність для нового досвіду поставити попередній під питання. «По-справжньому релігійна» людина для А. Маслоу відкрита головним чином для досвіду, а не його концептуалізацій; однак при цьому вона не має ірраціонально приймати на віру те, що не обґрунтовано логічно та емпірично. Основою гуманістично потрактованої релігійності є як запитування, інтерес до граничних питань буття, так і суворі вимоги до відповідей на ці питання, неприйняття будь-яких інтелектуально нечесних та легковажних «відповідей» на них. В критичній здатності А. Маслоу вбачав єдність духу справжньої, вищої релігійності та науки, яка розвивається за рахунок заперечення старих гіпотез та теорій і висування нових на основі більшої пояснювальної сили останніх.

Релігійний досвід, що виражається в пікових переживаннях, А. Маслоу вважає по суті індивідуальним, непублічним. Він лежить в основі різноманітних концептуалізацій, як теїстичних, так і нетеїстичних, до яких А. Маслоу зараховує буддизм, даосизм, конфуціанство та гуманізм. При цьому гуманісти, секуляристи та атеїсти, зазначає А. Маслоу, у власному неприйнятті конвенційної, традиційної релігійності приймають її протилежність – позитивістськи потрактовану, механістичну, редукціоністську, вільну від цінностей науку. Помилкою атеїзму, за А. Маслоу, є ототожнення релігії і релігійної установки з церквою. Атеїсти не лише відкидають відповіді церков на граничні питання буття, але й сприймають самі питання як позбавлені смислу. Вони проходять повз містичні переживання та екзистенційні даності, що позбавляє їх смислу життя та збіднює їх людяність.

Таким чином, пікові переживання для А. Маслоу не є обов’язковими для особистостей, що самоактуалізуються; радше особистість, що самоактуалізуються, необхідна для того, щоби вірно пережити та інтерпретувати пікові переживання, уникнути пасток, в які може потрапити людина, що переживає незвичний та інтенсивний досвід.